28-річний Сілвіу Ізворану попри те що у Луцьку відносно недавно – із початку 2011 року – але вже сміливо може називатися одним із найдосвідченіших гравців «Волині». Не завжди кар’єра румуна у «Волині» складалася блискуче, але у цьому сезоні Ізворану став основними гравцем у центрі поля, в йог активі 11 матчів та один забитий гол (у ворота «Чорноморця» в Одесі). Клубна прес-служба спілкувалася із Сілвіу напередодні від`їзду на тренувальні збори до Бреста.

- Сілвіу, передусім запитаю про епізод, що стався на 57 хвилині матчу проти «Металурга» в Запоріжжі…

- Знаю, знаю, про картку запитаєте… Шкодую дуже, бо ми вже вигравали 3:0, вели гру, а я погарячкував, можна було інакше зіграти. Тим більше, що партнери страхували мене тоді і Лукьяновс далі центру поля не пройшов би. Тепер пропускатиму матч із донецьким «Металургом» вдома…

- Вважаєш себе грубим гравцем?

- Просто часто доводиться фолити, зриваючи атаки суперника. Спеціально чи підло нікого не б`ю по ногам, зазвичай це наслідок напруги у матчі, зарядженості на перемогу.

- У румунській пресі тебе називають універсалом, хоч у «Волині» ти нині частіше граєш опорного півзахисника. Де найкраще почуваєшся?

- Справді, я ще з дитячої футбольної школи в Галаці пробувався на кількох позиціях. Грав центральних і лівих захисників та півзахисників. У Луцьку, якщо пам’ятаєте, також кілька разів на лівому фланзі захисту грав. Зараз більше до вподоби опорна зона, а ще люблю, якщо є установка тренерів, атакувати з глибини поля, або ж віддавати приховані паси на хід нападникам.

- Як потрапив у футбол?

- У дитячу школу мене взяли з вулиці, у нас в Румунії також є таке явище – вуличний футбол. У моїй сім`ї спортивний вплив відчувався, бо тато викладає фізичну культуру, він нині вже професор, крім того на армію працює. Тож спортом я займався змалку.

- На що витратив першу зарплату в якості гравця професійного клубу?

-  Це була «Дунеря» із мого рідного Галаца. Купив бутси хороші, решту мамі віддав. Мені тоді виповнилося 20 років. А в найсильнішій нашій лізі дебютував у травні 2004 року, коли вже за найсильнішу команду Галаца грав – за «Оцелул».

- Перейшов туди після «обкатки» у «Дунері»?

- Так, можна й так сказати. Вважаю, що у ті роки румунський чемпіонат був сильнішим ніж зараз. Згодом мене вподобали в одній із найсильніших команд Румунії – «Динамо» з Бухареста і до 2010 року я належав їм, хоч більше довелося по орендам поїздити. Крім «Динамо», з яким став бронзовим призером чемпіонату, виступав за «Астру» з Плоєшті, «Інтернаціонал» (Куртя-де-Арджеш).

- Згодом ти опинився у Клужі, в якому є дві команди вищої ліги Румунії. Яка сильніша?

- Ну, ЧФР багатший клуб, але «Універститатя», за яку я відіграв 10 матчів, популярніша, це ніби як бренд Клужа. Вболівальники, до речі, їхні не вельми товаришують, можна сказати навіть ворогують. Тому такі дербі, а також матчу бухарестського «Динамо» із «Стяуа» загартували мене як футболіста.

- «Волинь» стала твоїм першим іноземним клубом. Ти швидко тут акліматизувався?

- Так, це дуже важливо – поступово ставати своїм у чужому місті, чужій команді. Не скажу, що відразу комфортно було, але футбол – інтернаціональна гра, якщо ти віддаєшся йому повністю, вболівальники і тренери помітять це і згодом тобі самому буде комфортніше жити і грати.

- Тебе часто можна помітити тепер у компанії із Еріком Бікфалві. Опікаєш співвітчизника?

- Так, все ж мовний бар`єр в Еріка ще присутній, а я трохи російською навчився вже розмовляти та й не нова людина у «Волині».

- Кого назвеш кращим партнером, з яким грав у Румунії та в Україні?

- Напевне, це нападник Іонел Данчулеску із бухарестського «Динамо».