Офіційний сайт головного тренера «Волині» Віталія Кварцяного та розділ «Легенди Волині» публікують новий уривок книги Віталія Кварцяного «Футбол – це не тільки перемоги».

Цього разу ми розповідаємо про легендарний чемпіонський 1989 рік, коли луцька «Волинь» виграла чемпіонат СРСР у другій лізі серед команд України. Зокрема Кварцяний зазначає в книзі, що 1989-й йому «закарбувався так, що він майже кожну гру пам'ятає дуже чітко».

Наприклад, про деякі події того року тренер пригадує так…

«…Поразка або нічия вдома розглядалася гравцями як катастрофа чи просто непоправна помилка з втратою очок. У той час сильні, досвідчені команди, такі як торішній чемпіон «Буковина», залишили колишній склад і дихали просто в спину. І той же Тернопіль, Миколаїв, Кривий Ріг, Ворошиловоград – вони всі були дуже сильними командами. Тому не можна було втрачати очки, особливо вдома, знаючи, які переїзди, які важкі гри на виїзді. Жодної команди не було прохідної, тому втрата очок не входила в наші плани. І єдину домашню поразку команда зазнала в кінці квітня - від «Прикарпаття»...

«…Я зайшов у роздягальню після матчу і не сильно реагував на футболістів , тому що вони були настільки професійні, настільки переймалися грою, що самі шукали помилки. І коли команда пішла в душову, я почув крики, удари по склу і зрозумів, що там почалася пристойна бійка. Я зрозумів, що там йде розбір гри. І не треба було тренеру втручатися - так, як зараз після гри робиш зауваження або розбір гри, культурно, педагогічним методом розбираєш методичні помилки. В той момент в роздягальні творилося дійсно щось неймовірне».

«…У сучасному футболі цього ніколи не побачиш. Скільки разів говорив своїм футболістам: «Ви програли і у вас однаково штиль на обличчі. Виграли - трошки більше посмішок, ніби би герої виграли війну. Нічия? Ну і що? Буде зарплата, буде все нормально».

«…Футболісти не люблять сьогодні, коли порівнюєш: «От у нас було так і так». Вони: «Це був такий час, були такі швидкості». Хіба настільки збільшилися швидкості? 100 метрів як було 10 секунд - серйозний результат, так і є. Антонюк якщо біг 10,6 секунд, то біг. Якщо були швидкості, то були».

«…Того року перед грою я говорив: «Хлопці, склад такої, за виграш стільки, і після гри можна випити». І хлопці билися «на смерть», і не треба було багато говорити, тому що три гри бувало проводили на виїзді, склад той же. Сказав: «Треба робити те і те, зберігати те, грати туди, бігти туди». І не треба було футболіста запитувати: «А чого ти там не опинився?» Вони обов'язково знаходилися там, де треба, обов'язково намагалися виконувати установку, обов'язково намагалися реалізувати поставлену задачу, як у якості гри, так і у віддачі, в прояві функціональних якостей. Тоді не треба було заставляти».

Нагадаємо, що замовити книгу Віталія Кварцяного «Футбол – це не тільки перемоги» можна за цим посиланням.