Оборонець «Волині» Темур Парцванія поділився емоціями від першого збору з «хрестоносцями» та сподіваннями щодо другої частини сезону Прем’єр-ліги.

— Темуре, ви в Луцьку вже провели понад півроку, проте з тутешньою командою вперше вирушили на збори, після яких, власне, вчора (розмова відбувалась у вівторок, 4 лютого. — Є. Д.) повернулись. За два тижні встигли виснажитись?

— Не відповім однозначно. На зборах, звичайно, провели великий обсяг роботи, не приховуватиму, що втома справді накопичилася. Проте після зборів це нормальне явище, нічого страшного у цьому немає. Тим паче, що перший збір після відпочинку завжди дається тяжче: було по два-три тренування в день. Зазвичай, друге зібрання проходить уже легше.

— Тобто на першому зборі працювали більше над фізичною підготовкою?

— Можна сказати, що так. Хоча у футбол ми все ж таки грали час од часу. Уранішні тренування мали силовий характер, а вже ввечері працювали із м’ячами.

— Чи упродовж відпустки підтримували форму? Відтак без проблем витримували навантаження?

— Перші два тижні приділив винятково відпочинку, майже забув про футбол. Ну а потім потрібно було братися за виконання програми, що нам видали в клубі. Періодично збиралися з друзями-гравцями, тому також мав ігрову практику. У такому режимі й займався собою.

Звісно, що зміг нормально витримати всю роботу, котру нам доручили виконувати тренери. Це ж ні для кого не був перший збір у житті. Натомість відзначив би інше: добре, що обійшлося без травм.

— Щось здивувало під час першого збору з волинянами порівняно з попередніми командами?

— Так, це справді мій перший збір із «Волинню» та Кварцяним. Була дуже захоплююча програма роботи, в такому випадку завжди цікаво тренуватись. Усім усе сподобалось: і тренерам, як ми все виконували, і футболістам, відповідно, тренувальний процес також. Нічого дивного не помітив, адже знав, чого чекати від цього зібрання.

— Віталій Володимирович використовував вас на звичному місці у центрі захисту, чи, можливо, намагався спробувати на різних позиціях?

— За цей час грав правого захисника та правого півоборонця. Хоча помічаю, що Кварцяний бачить мене у центральній зоні в ролі опорника. Зізнаюсь, спочатку було складно звикнути до нових обов’язків на полі, проте з кожним днем відчуваю все більше впевненості у собі на новому місці.

— Чи багато було на першому зборі потенційних новачків?

— Та ні, загалом до Туреччини полетів отой склад, що грав за луцький ФК останні півроку. Здається, на перегляді був лише один виконавець, на якого в дії хотів подивитися Віталій Володимирович.

— Чи відчуваєте довіру Кварцяного? Чи Віталій Володимирович розраховує на вас?

— Так, і неодноразово про це заявляв. Ми з ним працювали ще за часів його роботи із запорізьким «Металургом». Відтоді склалися хороші робочі стосунки з Кварцяним. Загалом можу сказати, що нам легко разом працювати, ніколи не виникало ніяких проб­лем. Сподіваюсь, усе в такому ж руслі відбуватиметься й надалі. Відповідно, частіше виходитиму на поле, ніж це траплялось у першому колі. Часті травми раніше не дали мені нагоди проявити себе у складі «хрестоносців». Наразі щодня намагаюся показувати та доводити тренеру, що готовий постійно грати в основі.

— Під час останніх двох тижнів було лише чотири спаринги. Цих матчів вистачило, щоби «награтись»?

— Узагалі-то планувалося провести п’ять спарингів, але не вдалось. Усі футболісти, котрі були на зборах, отримали рівну кількість ігрового часу на полі — щоматчу по тайму. На мою думку, чотири гри, котрі були на тлі навантажень, для першого зібрання — достатньо, щоби не тільки «награтись», а й відшліфувати командну взаємодію. Хоча другий збір буде більше насиченим на матчі, тоді й награватиметься склад на заключну частину змагань.

— Повідаєте, який поєдинок вам удався найкраще?

— Думаю, що останній двобій, в якому перемогли сербські «Раднички». Кажуть, я мав непоганий вигляд на полі, зумів допомогти партнерам здобути чергову перемогу. Та й тренери були задоволені моєю грою.

— Чи можете сказати, на скільки відсотків нині вже готові до відновлення чемпіонату?

— Складно так оцінювати після першого збору та низки товариських зустрічей. Мені не зрозуміло, як готовність можна перенести у відсоткове співвідношення? Либонь, після другого турецького зібрання можна повернутися до цього запитання, тоді буде видно, як готовий я та команда у цілому. А поки ми лише втягуємось.

— Як оцінив процес підготовки команди головний тренер?

— Особливих нарікань не було: всі максимально старались і працювали. Як для періоду після відпочинку, всі виконавці продемонстрували непоганий рівень функціональної готовності. Після завершення двотижневого перебування в Туреччині навіть заслужили на похвалу від наставника.

— Мали змогу зустрітись із Мемешевим і Приндетою, які повернулися із Санкт-Петербурга після перемоги на Кубку Співдружності?

— Із Редваном, до речі, якраз перебуваємо у столиці. Привітав його, звісно, адже він зумів проявити себе на цьому турнірі. Тим паче, давно не вигравала Україна у цих змаганнях. Якщо не зраджує пам’ять, востаннє українці 2002-го піднімали над головою Кубок Співдружності.

— У Луцьку святкування продовжаться разом із усією командою?

— Точно не скажу. До того ж, навряд чи це можна буде назвати святкуванням. Гадаю, все обмежиться колективними оплесками. 

— На вашу думку, волинянам до снаги піднятись у турнірній таб­лиці?

— Авжеж, про інше навіть мови бути не може. Ми й до зимової перерви мог­­ли займати вищу сходинку. Згадайте лише: скільки матчів нам не вдавалось утримати перевагу: ведемо 2:0, а потім пропускаємо двічі, перемагаємо впродовж гри 2:1, але знову матч завершується нічийним рахунком. Маю надію, «Волинь» зможе врахувати свої поперед­ні помилки, відтак посісти вище місце в турнірній таблиці.

Євген Демян, "Український футбол"